Творче завдання студентам: «Хто має бути благодійником?»

На Святвечір до контори Ебенізера Скруджа, головного героя «Різдвяної пісні» Чарльза Діккенса, завітали два джентельмени. Між ними відбулась така розмова:

— У ці святкові дні, пане Скрудж, — продовжував відвідувач, беручи з конторки перо, — більше ніж зазвичай нам слід піклуватися про бідних і знедолених, які тепер особливо страждають. Тисячі бідолах мусять відмовляти собі в найнеобхіднішому, сотні тисяч терплять нужду.

— Хіба в нас немає в’язниць? — запитав Скрудж.

— В’язниць? Скільки завгодно, — відповів відвідувач, відклавши перо.

— А робочі притулки? — продовжував Скрудж. — Їх ще не зліквідували?

— На жаль, ні. Хоча, — завважив відвідувач, — я був би радий повідомити вам, що їх закрили.

— Отже, і примусові роботи існують, і закон про бідних все ще чинний?

— Ні одне, ні інше не скасоване.

— А ви вже було перелякали мене, панове, — мовив Скрудж. — Із ваших слів я готовий був дійти висновку, що вся ця доброчинна діяльність з якихось причин перевелася. Радий чути, що я помилився.

— Одначе ми переконані в тому, що всі ці закони й установи нічого не дають ні душі, ні тілу, — заперечив відвідувач. — І тому ми вирішили зібрати пожертвування для бідняків, щоб купити їм дещицю Їжі, питва й теплого одягу… Яку суму дозволите записати від вашого імені?

— Ніяку… Я хочу, щоб мені дали спокій, — відрізав Скрудж. Оскільки ви, джентельмени, запитали, чого я хочу, — ось вам моя відповідь. Я не балую себе на Різдво і не збираюся балувати ледарів. Я підтримую згадані установи, і це обходиться мені недешево. Нужденні можуть звертатися туди.

— Не всі це можуть, а інші й не хочуть — радше помруть.

— Якщо вони воліють умирати, тим краще, — сказав Скрудж. — Це скоротить надлишок населення. А крім того, вибачте, мене це не цікавить… мене воно жодним чином не стосується.

Джерело: Діккенс Ч. Різдвяна історія / Чарльз Діккенс; пер. з англ.: Іван Андрусяк. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2014. — С. 16-18.

У «Різдвяній пісні» віддзеркалене життя Англії другої половини ХІХ ст., коли ще не існувало сучасних розвинених систем соціального захисту населення. Тим не менше, можна провести паралелі й між описаними в діалозі реаліями та сьогоденням.

Питання для обговорення:
  1. Англійські в’язниці та робочі притулки ХІХ ст. надавали людям якусь їжу й дах над головою. Проте умови перебування в них були такими, що відлякували навіть частину бідняків, які «радше помруть», аніж підуть туди. Чи можна сказати, що така сама біда переслідує українські дитячі інтернати, притулки для літніх людей? Які альтернативи необхідно розвивати, що вони забезпечать кращі умови проживання для бідних та знедолених?
  2. У діалозі яксраво показана логіка «я сплачую податки, на які держава надає знедоленим допомогу, тому не маю бажання займатись благодійністю». Чи є ця логіка слушною? Чому благодійне фінансування соціальних проектів, як правило, забезпечує вищу якість їх реалізації, ніж якщо виконання відповідної функції покладається на державу?
  3. Як визначити, які напрями соціального захисту мають брати на себе благодійники та благодійні організації (фонди), а які краще залишити у сфері відповідальності держави?

Завантажити завдання для друку

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *