Консенсусне та реформістське бачення політики щодо вчених звань в Україні: результати фейсбук-опитування

Нещодавно ухвалені нові вимоги до здобувачів учених звань не знайшли широкої підтримки в освітянській та науковій спільноті України. Критика цих вимог вже прозвучала у публікаціях, в «живих» та «мережевих» дискусіях. Як відомо, критика корисна тоді, коли вона пропонує кращу альтернативу. Відповідні пропозиції також були озвучені, але вони поки що є недостатньо систематизованими.

Апдейт: мені неодноразово зауважили про нерепрезентативність вибірки респондентів. Це дослідження є не соціологічним, а експертним. Зріз думок тих освітян і науковців, які у мережі Фейсбук постійно моніторять українські групи із дискусіями про освітні та наукові проблеми, є корисним для вивчення.

Аби узагальнити основні позиції невдоволення новими критеріями присвоєння вчених звань та зрозуміти, яке уявлення про функціонування системи вчених звань може дістати підтримку спільноти, я запропонував користувачам мережі Фейсбук заповнити онлайн-анкету із питаннями про їх бачення тих чи інших аспектів системи здобуття та функціонування вчених звань. Анкета була поширена 14 квітня 2016 р. на моїй особистій сторінці та у фейсбук-групах «Ukrainian Scientists Worldwide» і «Вища школа і наука України: розпад чи розквіт?»; за тиждень по 20 квітня включно одержано 258 відповідей.

Ця стаття висвітлює та аналізує результати проведеного опитування. Відповіді на різні питання, про що йтиметься далі, надають два потенційні варіанти державної політики щодо вчених звань:

  • консенсусне бачення — ті варіанти відповідей/політики, які обирає найбільша кількість респондентів. Це те бачення системи вчених звань, яке сьогодні легко дістане підтримку;
  • реформістське бачення — ті варіанти відповідей на те чи інше питання, які є другими за популярністю, але набирають не менше 20-25% голосів. Це те коло можливостей реформи системи вчених звань, до підтримки якого можна схилити спільноту за належного обґрунтування політики та ретельної розробки її заходів з тим, аби пом’якшити найбільші «больові точки» змін.

1. На яких принципах має ґрунтуватися система вчених звань

Можливі різні системи присвоєння вчених звань. Українська практика і практика деяких інших пострадянських країн — у тому, що за поданням освітньої або наукової установи держава видає людині офіційний атестат про вчене звання, який, зокрема, дає право на одержання доплати до окладу у будь-якій освітній/науковій установі або на державній службі. Світова практика — протилежна: офіційних вчених звань, так само як і гарантованих державою доплат за них не існує, можливе одержання тільки почесного звання доктора/професора.

В анкеті запропоновані ці два варіанти та ще два проміжних:

  • офіційне вчене звання дає можливість на доплату тільки у тій установі, яка його присвоїла;
  • вчене звання доцента або старшого дослідника є офіційним, а професора — почесним.

Більшість респондентів (рис. 1) погоджується із сьогоднішнім станом речей, коли вчене звання надається державою разом із гарантією матеріальної доплати за нього. Цікаво, що чимало респондентів погодилися би на те, аби вони одержували вчене звання від тієї установи, де вони працюють, і мали би доплату тільки у ній.

Рис. 1. За яким принципом має функціонувати система вчених звань в Україні?
Рис. 1. За яким принципом має функціонувати система вчених звань в Україні?

Ані повне, ані часткове скасування офіційної системи вчених звань (що відповідало би міжнародній практиці) сьогодні не має достатньої підтримки. Чи єдиною причиною цього є матеріальні міркування (побоювання втратити частину заробітку), а чи тут грають й якісь інші чинники — питання майбутнього дослідження.

Більшість респондентів (77,5% відповідей) підтримує збереження сьогоднішньої системи двох вчених звань, «молодшого» і «старшого»; меншість (22,5%) виступає за спрощення цієї системи до одного «старшого» звання професора.

consensus-figure-2a
Рис. 2. Держава чи університет визначає критерії?

В більшості, спільноту влаштовує ситуація, коли вимоги до здобуття вчених звань висуває держава. Але третина респондентів вважає можливим передати цю функцію на місця (рис. 2). Втім, точно має змінитися принцип визначення цих критеріїв. Існуючу систему певного набору фіксованих вимог, яку підтримує 22,9% респондентів, має, на думку майже двох третин опитаних, замінити гнучка схема, коли кілька вимог обов’язкові і ще декілька даються претенденту на вибір: наприклад, він має виконати 2 обов’язкові вимоги та будь-які 3 із 7, запропонованих на вибір (рис. 3).

consensus-figure-2b
Рис. 3. Гнучкі чи жорсткі критерії?

Таким чином, критерії присвоєння вченого звання мають бути гнучкими (кілька обов’язкових та кілька на вибір). Раціональний шлях — передача окремих функцій із визначення параметрів присвоєння учених звань на місця університетам та науковим установам, але зі збереженням регулювання, контролю та фінансування з боку держави. Скасування офіційних вчених звань сьогодні навряд чи дістане підтримку.

2. Обов’язкові та неприйнятні вимоги для присвоєння вченого звання

В анкеті наведені основні поточні та можливі критерії здобуття вченого звання. Респонденти мали оцінити кожен з критеріїв як (а) обов’язковий, (б) такий, що може бути за вибором або (в) такий, який взагалі не повинен висуватися здобувачам учених звань (рис. 4).

Рис. 4. Ставлення до різних вимог для присвоєння вчених звань
Рис. 4. Ставлення до різних вимог для присвоєння вчених звань

Можна бачити наявність консенсусу (більше 70% голосів підтримки) щодо обов’язковості трьох вимог для здобуття вченого звання:

  • претендент має працювати у ВНЗ або науковій установі, мати певний мінімальний стаж;
  • претендент повинен мати науковий ступінь;
  • претендент повинен мати наукові публікації в українських фахових виданнях.

Втім, кілька респондентів вказали, що необхідно передбачити залучення у навчальний процес фахівців-практиків, які мають досвід реалізації конкретних проектів, є авторами об’єктів інтелектуальної власності. Вони повинні мати можливість майже автоматично здобути вчене звання, що сприятиме інтеграції освіти, практики і теорії.

Всупереч попереднім дискусіям, ставлення до необхідності пройти міжнародне стажування в опитуванні виявилось достатньо лояльним. У реформістському варіанті політики цю вимогу можна залишати обов’язковою: такий варіант обрали 30% опитаних. Аналогічно — щодо публікацій у наукових журналах, які індексуються у базах «Web of Science» або «Scopus».

Вимога про наявність міжнародного сертифіката з англійської мови викликала максимальне неприйняття. Обов’язковою її вважають 4,7% опитаних, а такою, що має бути виключена з критеріїв для вчених звань — 64,7%.

Несподівано, критерій «володіння англійською мовою» набрав більше голосів «проти», ніж «наявність міжнародного сертифікату із якоїсь іноземної мови». Очевидно, що більший тиск, то більший спротив: якби МОН не проголосив сертифікати саме з англійської мови обов’язковими, то, напевно, пропозиція про англійську мову не викликáла би стільки негативу.

Згідно з результатами опитування, вимогу володіння англійською мовою необхідно замінити на вимогу володіти іноземною мовою за вибором здобувача. Варто думати над різними варіантами засвідчення рівня володіння іноземною мовою: вимога про одержання міжнародного сертифікату не знайде підтримки.

Що цікаво, опитування не показує потреби у строгій відповідності між перебуванням на певній посаді та правом на одержання певного вченого звання. Щодо наявності захищених аспірантів для одержання вченого звання професора один із респондентів зазначив, що професор може працювати на кафедрі, яка не має аспірантури, тому ця вимога обмежує право на одержання вченого звання.

Інші запропоновані в анкеті вимоги (рис. 4) необхідно зробити вибірковими.

3. Висновок

За результатами проведеного опитування, консенсусна політика щодо вчених звань має бути консервативною. Вона фактично (і на цьому вже наголошували) має полягати у поверненні до того набору обов’язкових вимог, які діяли до 2016 р.

Реформістський варіант політики має передбачати як кілька обов’язкових, так і декілька критеріїв за вибором.

Обов’язковими вимогами можуть бути:

  • робота в університеті або науковій установі впродовж певного терміну;
  • наявність наукового ступеня та публікацій у виданнях, що індексуються у базах «Web of Science», «Scopus»;
  • стажування закордоном.

Усі ці критерії мають підтримку більше 25% респондентів.

Вимогу про володіння саме англійською мовою, про наявність міжнародного сертифікату з іноземної мови необхідно перевести у категорію вибіркових.

В анкеті респондентам було запропоновано висловити своє ставлення щодо тих критеріїв присвоєння вчених звань, які висуваються зараз або висувалися кілька років тому. Проте науковці й викладачі сьогодні виконують й різні нові завдання, які також можна було би включити до критеріїв набуття вченого звання. Наприклад — одержання грантів, співпраця із бізнесом, створення якісних матеріалів для онлайн-навчання та інше.

Скасування системи вчених звань, впровадження європейського підходу у цьому питанні сьогодні не знаходить підтримки спільноти.

Стаття опублікована на порталі «Освітня політика» 22.04.2016 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *