До питання про модернізацію правил підготовки та захисту дисертаційних досліджень

За умовами нового закону «Про вищу освіту», з 2016 р. в Україні почнеться підготовка аспірантів за програмами доктора філософії. Цей крок є важливим елементом модернізації освітнього і наукового процесу в Україні, наближення його до світових і європейських стандартів. Для його реалізації Міністерство освіти і науки готує новий «Порядок підготовки докторів філософії та докторів наук у вищих навчальних закладах (наукових установах)» [2; 11], університети розробляють навчальні програми з підготовки докторів філософії. Найбільш помітною новацією у підготовці докторів філософії порівняно з підготовкою кандидатів наук буде ширша освітня складова таких програм, оскільки «обсяг освітньої складової освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії становить 30-60 кредитів ЄКТС» [4, стаття 5 частина 6]. Інші можливості нових програм, за адекватного фінансового, організаційного, інституційного їх забезпечення, передбачатимуть залучення грантового фінансування, забезпечення академічної мобільності, більшу увагу до опанування іноземних мов (англійської — першочергово), міжнародні публікації результатів дисертаційних досліджень та інше.

Водночас, підготовка і захист дисертації — це не лише освітня програма і академічна мобільність. На шляху дисертації до захисту існує чимало неефективних, потенційно корупційних, відверто шкідливих для особистості аспіранта і для розвитку української науки формальних і неформальних вимог, правил, практик і звичок. У процесі модернізації системи підготовки наукових кадрів на ці проблеми необхідно звернути велику увагу, розробити та втілити заходи з їх подолання. У цьому матеріалі деталізую ключові, на мою думку, з цих проблем з тим, аби спрямувати зусилля спільноти на їх розв’язання у процесі модернізації відповідних процедур.

  1. Проблемою, що «переросла» царину атестації дисертантів та справила негативний вплив на українську науку в цілому, є вимоги до публікації результатів дисертаційного дослідження. До введення в дію з 2013 р. відомого наказу МОН № 1112 [7] від майбутнього кандидата наук вимагалось пред’явити 3 статті (від майбутнього доктора наук — 20 статей), опублікованих в українських так званих «ваківських» наукових фахових виданнях — у тих наукових журналах України, щодо яких держава прийняла рішення, що вони є «фаховими», науковими. Наказ 1112 підняв кандидатам наук планку до 5 статей і ввів у наукові дискусії тему «входження журналів до скопусу», адже тепер вимагаються і публікації в іноземних виданнях або у виданнях України, що індексуються зокрема у цій наукометричній базі даних.

Держава ставить перед виданнями, які сподіваються стати або залишитися фаховими, низку формальних вимог щодо їх діяльності та структури статей, що публікуються в них. На жаль, практика показала, що багато видань поставилися до одержання «ваківського» статусу формально: вони виконують нормативні вимоги, але не впроваджують високих академічних стандартів роботи. Формалізація вимог в рамках чинної системи державної «сертифікації» журналів, брак усвідомлення потреби в уважному рецензуванні матеріалів, дефіцит наукової етики, фінансові складнощі спричинили до відчутного падіння якості багатьох українських наукових видань, особливо із суспільних та гуманітарних наук. Поняття «ваківський» і «якісний» науковий журнал, на жаль, у багатьох випадках стали антонімами. Поширився феномен «мурзилок» — ваківських видань, які друкують будь-які належним чином оформлені, наукоподібні за формою статті, але жодним чином не гарантують їх якості. Утворився значний розрив між тим, що розуміють під якісною науковою статтею у світі та в Україні, між правилами й етичними нормами роботи редколегій українських та міжнародних наукових журналів (детальніше про це див.: [8]). Відповідно, навчаючись правилам і процедурам підготовки та публікації статей в українських наукових фахових виданнях, аспірант ускладнює собі шлях до оприлюднення наукових результатів у поважних міжнародних наукових журналах.

Цю проблему необхідно вирішувати за кількома напрямами. Оскільки система визнання журналів науковими державою не має аналогів у розвинених країнах, а її корисність є щонайменше сумнівною, то від неї необхідно (поступово) відмовлятись. Так само не повинно існувати вказівок з боку держави щодо того, статті із якою структурою та з яким способом оформлення бібліографії можна друкувати, а з якими ні. Наукова спільнота має визнавати як наукові лише ті журнали, що реалізують адекватні стандарти рецензування статей, втілюють політику дотримання принципів наукової етики і недопущення плагіату. Журналам варто ставити перед собою задачу не лише виконати вимоги, необхідні для індексації у міжнародних наукометричних базах даних, але й відповідати вимогам, викладеним в Рекомендаціях Європейської асоціації наукових редакторів [10], позбуватися сумнівних академічних практик, за якими світова наукова спільнота заносить псевдонаукові журнали до «чорних списків» [1]. Повинна відбутися чесна розмова про прозорі способи фінансування видання українських наукових видань.

  1. Процедура підготовки дисертації до захисту, документального супроводження цього процесу потребує від дисертанта близько пів-року напруженої роботи, є виснажливою для нервової системи та організму в цілому, містить елементи корупції та порушення гідності здобувача, допускає фальсифікацію окремих документів. До захисту необхідно подати платне оголошення в газету «Освіта України». Комплект документів, що подаються разом з дисертацією до ДАК МОН, сягає понад 100 аркушів. Зміст деяких з цих документів дублює один одного. Частину необхідних відгуків, такі як відгуки на автореферат, здобувач готує самостійно і підписує у знайомих. Доцільність вимоги розсилати примірники автореферату до провідних бібліотек України та країн СНД є сумнівною. Досі нормативно не закріплено вимогу запезпечити постійну доступність тексту автореферату та дисертації на інтернет-сайті установи, в якій відбувається захист (станом на сьогодні існує лише проект відповідного наказу).
  1. Існує проблема фундаментальної недовіри і асиметрії повноважень учасників дисертаційного атестаційного процесу. Так, дисертаційна робота проходить експертизу і повинна дістати схвальну оцінку з боку багатьох науковців:
  • наукового керівника (консультанта) дисертанта;
  • двох-трьох рецензентів кафедри чи відділу, де відбувається підготовка дисертації аспіранта (здобувача);
  • двох-трьох рецензентів кафедри чи відділу організації, при якій створена спеціалізована вчена рада (якщо дисертація виконана в іншій організації);
  • трьох членів комісії з попереднього розгляду дисертації спеціалізованої вченої ради;
  • двох (для кандидатської дисертації) або трьох (для докторської дисертації) офіційних опонентів;
  • кількох вчених, які надають відгуки на автореферат дисертації;
  • більшості від кворуму членів спеціалізованої вченої ради, які мають проголосувати за присвоєння здобувачу наукового ступеня.

Але після проходження експертизи у перелічених науковців дисертація надходить до Департаменту атестації надрів (ДАК) МОН, який має повноваження (за дотримання певної процедури) на підставі висновку ще однієї комісії у складі трьох вчених та/або додаткового розгляду в іншій спеціалізованій вченій раді прийняти рішення про відхилення дисертації, фактично перекреслюючи в такий спосіб думку багатьох вищеназваних вчених. Наявна асиметрія повноважень «троє вчених проти багатьох вчених».

Можливо, саме така велика кількість учасників процесу оцінки дисертації породжує яксраву ілюстрацію до відомого парадоксу «колективна відповідальність означає безвідповідальність» або «свято вина» [9], коли наявність численних висновків фахівців про високу якість дослідження не може слугувати гарантією його високої якості, адже кожен учасник процесу оцінки роботи може підійти до цього питання формально, сподіваючись, що роботі нададуть об’єктивну оцінку на іншому етапі її експертизи.

  1. Також, на мою думку, необхідно звернути увагу на такі моменти:
  • європейській практиці не відповідають українські традиції поблажливого, суб’єктивного ставлення до плагіату у випадку його виявлення (часто — його повного ігнорування), проведення банкету після захисту дисертації, видачі диплома про науковий ступінь не університетом, а міністерством;
  • чинна система кандидатських іспитів допускає можливість неналежного рівня володіння іноземною мовою здобувачем. Пропозиція МОН починати долати цю проблему за допомоги механізму одержання міжнародного сертифікату з іноземної мови наштовхнулась на жорстку й агресивну критику науковців;
  • повинна бути скоригована практика проведення заочних (фіктивних) наукових конференцій, які забезпечують друк тез дисертанта як доказ дотримання формальної вимоги, але не передбачають обміну думками, нових знайомств і комунікацій;
  • значною проблемою є фінансова непривабливість наукової кар’єри для найбільш талановитої частини випускників, а так само низьке фінансове забезпечення освітньої/наукової сфери в Україні;
  • не кожен український науковець може навчити свого аспіранта актуальним сьогодні науковим компетенціям (іноземна мова, світові стандарти оформлення і представлення результатів дослідження, написання статей, подання грантових заявок тощо).
  1. Однією з ключових підвалин перелічених проблем є брак незалежності університетів та наукових установ щодо визначення правил функціонування аспірантури та процедури захисту дисертації, що тісно пов’язано із концентрацією надмірного обсягу відповідних повноважень у державних органах. Так, в Україні не університет, а держава визначає вимоги до обсягу та структури дисертації, формат, кількість, місце виходу публікацій, необхідних для захисту, вимоги до структури статей і складу редколегій наукових періодичних видань, спосіб оформлення переліку використаних джерел, вимоги до складу спеціалізованих вчених рад і до формальної кваліфікації офіційних опонентів, порядок проходження дисертації через різні ланки її затвердження, порядок виступів учасників процедури захисту дисертації [6, п. 3.6], перелік (дублюючих один одного) документів, які необхідно підготувати для захисту дисертаційної роботи тощо. Держава надає або не надає університетам (науковим установам) право проводити захист дисертацій за певною науковою спеціальністю шляхом відкриття або не відкриття спеціалізованої вченої ради за цією спеціальністю. Зберігається система захисту дисертації у «неразовій» спеціалізованій вченій раді, яка сформована за певною науковою спеціальністю і не обов’язково має у своєму складі фахівців з теми конкретної дисертації; така процедура не відповідає світовій практиці. Збереження вимоги захищати дисертацію за певною науковою спеціальністю ускладнює одержання наукового ступеня за підсумками міждисциплінарного дослідження. Державний орган наділений правом прийняття остаточного рішення щодо присвоєння особі наукового ступеня і видачі відповідного диплома, що в Європі є традиційною прерогативою університетів.

Ближчим часом, під час імплементації окремих положень нового закону «Про вищу освіту», відбуватиметься перерозподіл повноважень з названих питань між, щонайменше, такими суб’єктами: 1) Кабінет Міністрів України, МОН, інші державні органи, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади; 2) Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти; 3) дослідницькі вищі навчальні заклади; 4) вищі навчальні заклади, що не мають статусу дослідницьких; 5) наукові установи.

Важливо, щоб тут був обраний шлях поступової демократизації, децентралізації і дерегулювання: ми маємо перейти від пострадянської ситуації, де більшість наведених питань регламентує і вирішує держава, до європейської ситуації, де більшість перелічених повноважень сконцентровано в самостійних університетах і наукових установах, а держава обмежується розробкою рекомендацій, допомагає і підказує, що робити в спірних випадках. Треба розуміти, що потреба у русі по цьому шляху була артикульована науковцями, як мінімум, понад 10 років тому (наприклад, див. [3]), а реальні інституційні можливості для цього з’являються лише зараз.

На шляху до більшої прозорості, логічності, чесності в сфері підготовки та атестації наукових кадрів варто бути готовими до долання «хвороб зростання» у вигляді протестів, суперечок, нових зловживань, фальсифікацій і корупції. Доведеться долати і «ментальну інерцію», за якою частина науковців вимагатиме від держави не права на автономні, відповідальні рішення, а додаткових вказівок з приводу процедур атестації наукових кадрів (позиція автора свіжої статті у «Дзеркалі тижня» [5] тут показова). Результат залежатиме від багатьох компромісів, пошуку балансу інтересів між учасниками процесу атестації наукових кадрів, активної (або, навпаки, слабкої) позиції наукової спільноти, успішності лобіювання нових підходів і форматів роботи.

Література

  1. Beall’s List of Predatory Publishers 2015. — http://scholarlyoa.com/2015/01/02/bealls-list-of-predatory-publishers-2015/.
  2. Бахрушин В. Зауваження та пропозиції щодо проекту Положення про порядок підготовки фахівців ступеня доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів (наукових установ). — http://education-ua.org/ua/draft-regulations/358-zauvazhennya-ta-propozitsiji-shchodo-proektu-polozhennya-pro-poryadok-pidgotovki-fakhivtsiv-stupenya-doktora-filosofiji-ta-doktora-nauk-v-aspiranturi-ad-yunkturi-ta-doktoranturi-vishchikh-navchalnikh-zakladiv-naukovikh-ustanov.
  3. Бессмертный И. «Если бы диссертацию защищал Эйнштейн, ВАК его завалил бы»: интервью с И. Трахтенбергом // Газета «2000». — 17.10.2003 г. — http://www.2000.ua/v-nomere/aspekty/ekspertiza_aspekty/esli-by-dissertatsiju-zaschischal-ejnshtejn-vak-ego-zavalil-by_arhiv_art.htm.
  4. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. № 1556-VII. — http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.
  5. Захарін С. Хто прийде на зміну ВАК-ДАК? // Дзеркало тижня. — 03.04.2015 р. — http://gazeta.dt.ua/science/hto-priyde-na-zminu-vak-dak-_.html.
  6. Наказ МОНмолодьспорт від 14.09.2011 р. № 1059 «Положення про спеціалізовану вчену раду». — http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1170-11.
  7. Наказ МОНмолодьспорт від 17.10.2012 р. № 1112 «Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук». — http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1851-12.
  8. Ніколаєв Є.Б. Адаптація українських наукових економічних журналів до сучасних міжнародних академічних стандартів // Економіка України. — 2014. — № 11. — С. 17-30. — http://ir.kneu.edu.ua:8080/handle/2010/5447.
  9. Праздник вина. — http://mtvorez.ru/?t=news&menu=pritchi&id=670.
  10. Рекомендации EASE (Европейской ассоциации научных редакторов) для авторов и переводчиков научных статей, которые должны быть опубликованы на английском языке. — http://www.ease.org.uk/sites/default/files/ease_guidelines-june2014-russian.pdf.
  11. У МОН опрацьовують пропозиції щодо підготовки докторів філософії та докторів наук. — http://old.mon.gov.ua/ua/news/45096-u-mon-opratsovuyut-propozitsiyi-schodo-pidgotovki-doktoriv-filosofiyi-ta-doktoriv-nauk-u-vnz.

Стаття опублікована на порталі «Освітня політика» 13.04.2015 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *