Чую, що авторів дисертацій стали просити надати довідку про відсутність плагіату в їх роботі, часто — із мокрою печаткою. Походження питання — очевидно, від того, що законодавство зобов’язало спеціалізовані вчені ради перевіряти дисертації на плагіат.
Що з цього приводу маю сказати.
- Вимагати у дисертанта перевірити власну роботу на плагіат — це відверте неподобство. Рада має це робити, а не дисертант.
- Говорити про наявність плагіату у певній роботі або про його відсутність — це два принципово різних питання:
- Наявність плагіату в роботі можна виявити та 100% довести шляхом віднайдення джерел запозиченого матеріалу та експертної оцінки того, що позичені фрагменти утворюють основний зміст певної роботи.
- Відсутність плагіату в роботі 100% гарантувати неможливо: ви ніколи не можете бути впевненими, що певний текст не є запозиченим з якогось іншого тексту, до якого у вас немає доступу.
- Звідси: довідка, що гарантує відсутність у певній роботі плагіату, є абсурдом. Гарантувати це неможливо.
- Чи є тоді користь від використання комп’ютерних систем, що перевіряють текст на ознаки плагіату? Так, є. У багатьох випадках має місце копіювання чужого тексту із відкритих джерел з інтернету. Якісно розроблені програми, які включили до своїх баз даних значну частину доступних в онлайні або в електронних бібліотеках текстів, виявляють такі запозичення. Ще раз: в Україні епідемія копіпасти з інтернету. Комп’ютерні системи значно полегшують виявлення випадків цієї хвороби. Це вже велика і вкрай корисна для доброчесності справа.
- Комп’ютерна система, що визначає текст, скопійований із інших джерел, дає інформацію не про плагіат, а про ознаки плагіату. Скопійований текст — ще не плагіат. Він може бути цитатою, належним або неналежним чином оформленою (класика неналежного оформлення цитати — наявне посилання на першоджерело, але текст поданий без лапок). Або скопійований текст може не бути основною змістовною частиною роботи, тоді не варто робити висновок про плагіат основних наукових результатів, у цій роботі представлених. Тобто:
- комп’ютерна система дає інформацію про можливі “проблемні” місця в тексті;
- рішення щодо того, чи є або не є ці місця власне плагіатом, має обґрунтовувати та приймати фахівець.
- Звідси, зазвичай, довідка про результати перевірки тексту на ознаки плагіату має певний сенс. За умови широкої бази текстів, з якою працює електронна система, результат її роботи може свідчити про те, що автор не вдався до одного з простих способів плагіату — до копіювання текстових фрагментів з інтернету. Відповідна довідка може мати місце з огляду на поточну масовість копіювання з відкритих джерел в українських роботах, вона — корисний орієнтир для рецензентів роботи та опонентів по дисертації.
- Отже, застосовувати антиплагіатні (так, ця назва не надто вдала) системи сьогодні корисно. Результати перевірки ними, справді, несуть корисну інформацію. Проте покладатись тільки на ці результати, очевидно, не можна. І це треба всім добре розуміти. Алгоритм абсолютного доведення відсутності плагіату ще не винайдено.
Отже, що раджу дисертантам:
- покладіть відповідальність за перевірку вашого тексту туди, де вона має бути, — рецензентам, раді, опонентам;
- краще вас відповіді на питання, чи є у вашій роботі плагіат, не знає ніхто. Якщо ви питаєте у колег, як перевірити вашу роботу на плагіат, то ви одразу “палитесь”: ви питаєте не “є/нема?”, а “знайдуть/не знайдуть?” Якби не було, ви би не питали.
Рецензентам:
- користуйтесь якісними програмами, вони виявлять проблеми тексту у багатьох випадках;
- але не вимагайте від комп’ютера остаточної відповіді. Її не існує.
“авторів дисертацій стали просити надати довідку про відсутність плагіату в їх роботі, часто — із мокрою печаткою” — не знаю, чи це так. Скоріше за все, і таке розумне, й робиться в усьому цивілізованому світі, що дисертант має написати власноруч Заяву “Заявляю, що у моїй роботі неправомірних запозичень немає”. Все!
Написати на обкладинці заяву – це одне. Просять саме довідку з печаткою про результати перевірки на плагіат.
Пане Євген Ви описуєте ситуацію як к.е.н., проте аспірант який подав роботу у спец раду не в тому статусі щоб диктувати вченому секретарю правила гри, та ставити свої умови щодо Довідки. Порадьте краще яка установа, чи структура при МОН може провести таку експертизу?
плагіат є порушенням авторського права, незалежно, чи він містить якісь суттєві результати, а от академічна недоброчесність – це зі сфери наукової етики