Трохи лікнепу щодо мого вчорашнього посту про плагіат

1. Українські публікації про природу академічної доброчесності “імпортують” в Україну знання про прийняті в “широкому міжнародному світі” правила цієї ж доброчесності та запобігання плагіату. Наше власне розуміння цієї матерії відстає в часовому та історичному сенсі від “широкого міжнародного”, звідси й характер змісту цих публікацій. Вони, в першу чергу, ознайомлюють українську аудиторію із відповідними правилами та традиціями. У другу чергу ці тексти мають самі по собі слугувати зразком того, як має бути написаний академічно доброчесний і неплагіатний текст. Моє щире обурення новою монографією – якраз з цієї площини: автори монографії пишуть про те, як має бути, але самі не дотримуються цих самих правил. Лицемірство.

Відповідно, сьогодні в українських нормативно-правових актах не можна сподіватися зустріти повноцінного відображення усіх міжнародних правил і традицій академічної доброчесності. Ми почали “імпорт” цих норм з академічних дискусій на цю тему, очевидно, ці дискусії, ще не встигли повною мірою дійти до законодавства.

2. Плагіат не тотожний порушенню прав інтелектуальної власності (ІВ). При самоплагіаті ви не порушуєте власних прав ІВ, ви, дійсно, не можете вкрасти у себе. Але ви порушуєте право читача на одержання достовірної інформації щодо оригінальності вашого дослідження. Вас же не дивує вимога притомних наукових журналів до авторів вказувати, що їх стаття раніше ніде не публікувалася? Не дивує. Одну статтю як оригінальну можна публікувати один раз. Передрук – ОК, але тільки з приміткою “ця стаття вперше була опублікована там-то”. Якщо такої примітки немає – у вас самоплагіат і недоброчесне збільшення кількості позицій у вашому науковому звіті та накрутка вашого індексу Гірша. Це НЕ порушення ІВ і законодавства, але ТАК, порушення академічної доброчесності.

В окремих главах нової монографії про академічну доброчесність наявні повторно використані авторами фрагменти власних текстів, але немає інформації про факт їх попереднього оприлюднення. Отже, самоплагіат, недоброчесність, але не порушення ІВ, в суд і до нормативно-правових актів щодо цього звертатися, дійсно, немає сенсу.

3. Дуже слушна думка, що наші дисертації є самоплагіатом наукових статей згідно з вимогами. Тут ключове слово “згідно з вимогами“. Всі знають завчасно, що текст дисертації є компіляцією раніше виданих статей “за замовчуванням”, тому що такими є загальні для України правила та вимоги до дисертацій. Крім того, у списку джерел наводяться усі попередні статті дисертанта. Тому тут читач вважається “за замовчанням” поінформованим про те, що текст дисертації не є повністю оригінальним і таким, що раніше ніде не публікувався. Це явно не вчорашній випадок.

Ще раджу уважно прочитати весь текст на цьому рисунку. Зніме частину питань щодо вчорашнього.

Як будуть ще питання – доповню цей пост.