Хиба рівної ціни навчання «бюджетників» і «контрактників»

I

Кілька цифр для початку.

У 2015 р. (свіжіших даних я ще не знайшов по всіх позиціях нижче):

Таким чином, у 2015 р. середня по Україні оплата на підготовку одного студента у ВНЗ III-IV рівня акредитації становить:

  • «бюджетника» (без стипендії) – 28,4 тис. грн.
  • «бюджетника» (зі стипендією) – 35 тис. грн.
  • «контрактника» – 19,2 тис. грн.

Тобто на підготовку одного студента-бюджетника держава в середньому витрачає у 1,8 рази більше, ніж за власну підготовку платить контрактник. Правильно? Математично – можливо, так (якщо розрахунок правильний, а статистика достовірна). Економічно – ні.

II

З точки зору економіки, контрактник, дійсно, платить ВНЗ за власне навчання. Проте державний і місцевий бюджети платять ВНЗ не, власне, за навчання бюджетників. Вони платять за інший товар.

Держава платить за товар «можливість доступу до вищої освіти». Для того, аби когось навчати, ВНЗ спочатку має існувати і оплачувати усі поточні витрати (комуналка, ремонт, обладнання, зарплати, комп’ютери, інтернет, канцтовари…). Виходячи з власних фінансових параметрів, держава має можливість виділити на ці потреби певну суму (як правило, пропорційну до ВВП, певний його відсоток) і поділити цю суму між різними державними ВНЗ. «Виділити» – означає зібрати по кількадесят чи кількасот гривень з кожного платника податків на фінансування вищої освіти і «перерозподілити» одержану бюджетом більш вагому суму. В економіці це має назву «фінансування суспільного блага» – у нашому випадку, створення умов для можливості існування сектора масової вищої освіти.  Якби державний бюджет цього не робив, державні ВНЗ не змогли би зібрати тільки зі своїх студентів усю суму, необхідну їм для функціонування:

  1. частина студентів може оплачувати поточну вартість контракту (20 тис. грн на рік),
  2. частина не може платити цю суму,
  3. дуже мало хто може оплачувати самостійно за себе таку ж суму за навчання, яку платить держава (в середньому 30 тис. грн на рік).

За можливість навчання другої та третьої категорій осіб платимо ми з вами через наші податки.

Отже, держава платить ВНЗ певну суму, що забезпечує можливість його існування. В обмін на це держава вимагає від ВНЗ забезпечити підготовку певного числа студентів-«бюджетників», не беручи з них грошей, а також дозволяє ВНЗ ще заробити на навчанні «контрактників». Проте можливість доступу до вищої освіти контрактникам так само оплатила держава.

Тому й ціна – різна. Ціна для контрактника – це тільки оплата за освітні послуги. Ціна для бюджетника – освітні послуги плюс можливість доступу до освіти. Держава і контрактник платять за економічно різні товари, сума, очевидно, різна. Крім того, вартість контракту обмежена «згори» платоспроможністю населення.

ІІІ

Ви можете зауважити про існування в Україні приватних ВНЗ, яким держава нічого не платить за «забезпечення доступу».

Це слушно. Проте приватні ВНЗ можуть одержати тільки те фінансування, яке їм може дати ринок, тобто конкретні студенти-споживачі їх послуг. Тому, наприклад, приватні ВНЗ в Україні не пропонують «витратних» спеціальностей на кшталт медицини, інженерних наук, фізики тощо.

По-друге, наслідком неучасті держави у фінансуванні сектора вищої освіти буде скорочення кількості місць у ВНЗ. Якщо сьогодні до ВНЗ йдуть 80+ відсотків випускників шкіл, то за відсутності бюджетного фінансування вартість контракту виросте (необхідно оплачувати і існування ВНЗ), що відріже доступ від певної частки громадян, а крім того, до ВНЗ не зможуть потрапити й ті особи, які сьогодні не можуть сплачувати поточну вартість контракту. Напевно, у ВНЗ залишаться відсотків 30 шкільних випускників.

IV

Тут не йдеться про приватні гранти на навчання, за рахунок яких сьогодні неможливо забезпечити вищу освіту в масштабах всієї України. Проте наведу деякі цифри Київської школи економіки (KSE) та УКУ.

KSE цього року започаткувала якісну магістерську програму з публічного  управління та адміністрування. Її собівартість – 80 тис. грн на одного студента за півтора роки навчання.

УКУ наводить такі цифри витрат на якісні навчальні програми в Україні:

  • 3-4 тис. доларів США на рік – бакалаврат,
  • 5 тис. доларів США на рік – магістратура.

Повертаймось до цифр на початку цього посту й відкладаймо в довгий ящик розмову про масову і одночасно якісну вищу освіту в Україні. На жаль.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *