Чесна акредитація неможлива (?)

НАЗЯВО — молодці. У досить короткий термін розробили і запровадили нові процедури акредитації університетських освітніх програм. Провели масштабне навчання сотень і тисяч експертів. Зробили пілотні акредитації. Започаткували справжні акредитації. Надають активний методичний супровід процесу. Створюють електронну систему, яка полегшує роботу. Підготували розлогий звіт про стан вищої освіти в 2019 р. І тощо.

З іншого боку, не змінились базові підвалини того, що акредитації як підтвердження належної якості освітньої програми є “Потьомкінськими селищами”. На українському ринку акредитацій майже повна монополія однієї акредитаційної агенції. Жоден університет не може собі дозволити не акредитувати якусь зі своїх освітніх програм, адже за законодавством це означає автоматичне її закриття. (слід зробити примітку, що зараз таки не акредитують поодинокі програми з малою кількістю студентів — на практиці вивчають, що університету, студентам, НАЗЯВО і МОН робити в цьому випадку) Необхідно акредитувати кілька тисяч освітніх програм на рік — в середньому один-два-три десятки програм кожного робочого дня.

Донедавна ця думка, що нова акредитація ризикує виявитися фейком, залишалась моїм приватним скептичним припущенням. Та цими днями НАЗЯВО опублікувало чудову презентацію із цим слайдом:

Джерело: Відомості про самооцінювання ЗВО: проблеми співвіднесення оцінок експертної групи та галузевої експертної ради. НАЗЯВО, 2020. Слайд 12. Червона рамка моя.

З численних українських та іноземних досліджень (це некоректний спосіб посилання, та мені лінь шукати і оформлювати належні посилання тут) достеменно відомо, що твердження про відсутність порушень доброчесності у навчальному процесі не відповідає дійсності для практично жодного ані українського, ані іноземного університету.

Слайд демонструє, що щонайменше 90% звітів про самооцінювання містять принаймні одне твердження, про яке всім учасникам процесу акредитації (у тому числі авторам цих звітів) точно відомо, що воно є абсолютною неправдою.

Які тоді підстави у нас вірити будь-якому іншому твердженню про інші питання в цих звітах самооцінювання? Які тоді підстави вірити звіту акредитаційної комісії, який ґрунтується у тому числі на звіті самооцінювання? Які підстави вважати чесним рішення про акредитацію, що засвідчує належну якість освітньої програми, коли воно, своєю чергою, ґрунтується на висновку акредитаційної комісії? У мене, окрім усвідомлення факту життя у черговому селищі імені Потьомкіна, відповідей немає.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *