Побачив тут допис із пропозицією не виключати спеціальність “Педіатрія” з переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців.
Хочу висловити заперечення щодо цієї пропозиції.
1. Спеціальність “Педіатрія” перестала бути основною траєкторією підготовки дитячих лікарів.
У 1989/1990 навч. році на спеціальності “Лікарська справа” в Україні навчалось 26404 студенти, на спеціальності “Педіатрія” — 8444 студенти (джерело: статистичні ряди з архіву Держстату, в інтернеті ці дані загалом недоступні). Співвідношення: 75,7% здобувачів — на лікарській справі і 24,3% студентів — на педіатрії.
У 2022/2023 р. співвідношення інше. Спеціальність “Медицина” — 32350 студентів, “Педіатрія” — 1659 здобувачів (джерело: таблиця 2.22 тут). 95,1% та 4,9%, відповідно.
2. Підготовка за спеціальністю “медицина” здійснюється у 33 українських ЗВО. за спеціальністю “педіатрія” — у 10 університетах, причому в чотирьох з них сформовано малокомплектні групи підготовки педіатрів.
3. Освітні програми підготовки за спеціальностями “Медицина” і “Педіатрія” майже не відрізняються за змістом. У перхих трохи більше годин (кредитів) про функціонування організму дорослих, у других — про дітей.
4. Згідно з чинною практикою та нормативною базою, неважливо, яку спеціальність здобув лікар. Як випускник магістратури з “медицини” може працювати педіатром, так і магістр-“педіатр” може працювати “дорослим” лікарем. Спеціалізація відбувається в інтернатурі, яку майбутні лікарі проходять упродовж одного-трьох років після завершення магістратури. Випускники магістратури спеціальності “медицина” можуть обирати будь-яку спеціальність в інтернатурі (у тому числі “Педіатрія”), випускники “педіатрії” мають менший вибір напрямів спеціалізації, але “дорослі” лікарі в їхньому переліку є.
4.1. Зверніть увагу, що в інтернатурі немає окремої підготовки “дитячих” і “дорослих” профільних лікарів (невролог, хірург, гастроентеролог тощо).
5. В Україні реалізована складова медичної реформи, в рамках якої на первинній ланці медичної допомоги найбільш поширена посада лікаря – “сімейний лікар”, який обслуговує і дорослих, і дітей, а не “терапевт” (тільки дорослі) і “педіатр” (тільки діти). Лікар може через курси підвищення кваліфікації “мігрувати” зі спеціальностей “терапевт” і “педіатр” у сімейну медицину.
З урахуванням викладеного раджу тим, хто турбується за долю педіатрії в Україні, уважно вивчати законодавство. Якщо дуже треба, то університету ніхто не забороняє відкрити освітню програму “Педіатрія” в рамках спеціальності 222 “Медицина”. Але з точки зору медичного обслуговування дітей відчутної потреби в цьому, як показано вище, немає.