Цікаво зараз відбувається індивідуалізація професійної освіти.
Будь-яка програма за певною темою збирає в Києві / в Україні слухачів у кількості порядку кількох десятків на рік.
От з того, про що я знаю. Магістерська програма з державного управління Київської школи економіки — 45 аплікацій, 25 студентів. Тренінги КШЕ, безкоштовні для всіх охочих — 15-30 осіб. Я зайнявся темою академічної доброчесності — тут на ФБ бачу орієнтовно стільки ж активно зацікавлених. Семінар у Трускавці — та сама кількість. Минулого року був на семінарі в Одесі — 30 осіб. І тощо.
КНЕУ — ніби великий заклад, 8 тис. студентів, а зараз має купу спеціалізацій на 6-35 осіб-учасників.
Тут що цікаво. Фінансування має переходити в індивідуалізований формат. Якщо приватні заходи знаходять відповідні формату грантові або інші приватні кошти, то держава не має що запропонувати як спосіб фінансування окремої спеціалізації на 30 осіб студентів на рік. Я не про бюджетні місця, я про угоду “держава фінансує 30 місць — ВНЗ забезпечує гарантовано високу якість і релевантність викладання усіх без винятку предметів, відсів усіх без винятку немотивованих студентів”. Добрі гроші за якісний продукт.
Або за поточної формули фінансування — пошук університетом (умовним “КНЕУ”) чітко мотивованих абітурієнтів вивчати умовну психологію в економіці або педагогіку в ній же (це про проведення тренінгів тощо). Що маємо замість цього — якість студентів нікого не обходить, в аудиторії сидять ті, кого вже не мотивує навіть диплом, навчання стає псевдо. Втім, це вже мій негативний досвід.
Я про підхід. Нова реальність — в Україні наявні умовні 30 осіб, із дійсно сильною середньою освітою і внутрішньо мотивованих на певну спеціалізацію. От їх і шукати, брати до себе і працювати ефективно. Да, і тут ЗНО must die, воно непридатне для такого формату відбору. Треба запроваджувати щось інше.