Мої п’ять копійок про Scopus і Web of Science

Цього тижня ми дізналися про те, що тепер буде три категорії наукових фахових видань України, і що ті з них, які індексуються системою Scopus або Web of Science, автоматично стають журналами вищої категорії “А”. Я дійшов однієї думки. Скопус — не панацея для журналів та їх авторів, він не гарантує високу якість публікації та її видимість у всьому великому світі. Приклад колись-скопусівського журналу “Актуальні проблеми економіки”, що мав дуже низьку якість, достатньою мірою це ілюструє.

Проте має місце інше. Добра державна політика (у цьому випадку “скопусоорієнтована”) спрямована на інтереси не конкретної особи (тоді це корупція), а на інтереси певного суспільного прошарку загалом. У випадку скопусу йдеться про кілька десятків тисяч українських університетських викладачів і дослідників. Політика тут за визначенням спрямована на вплив на “середню температуру по лікарні”. Ця середня температура якості українських публікацій у наукових фахових виданнях без скопусу — десь між “двійкою” і “трійкою” (примітка: гарантована ознака “двійки” наукового журналу і публікацій у ньому — якщо воно вимагає від авторів разом зі статтею подавати й рецензію). “Scopus” або “Web of Science” — це середня температура “трійка з плюсом”–”четвірка”. Що щодо якості наукових публікацій:

  1. є прогресом порівняно з “двійкою”–”трійкою” і
  2. не є гарантією “п’ятірки з плюсом”.

Друге твердження випливає з того, що державна політика визначає масові правила, які з більшим або меншим успіхом може виконати уся спільнота, а не окремі її “відмінні за якістю” осередки.

Тим науковцям, хто вже працює на “відмінному” рівні, вимога про скопус нерелевантна. Приклад Григорія Перельмана — з порівняно нещодавніх. Хто не в курсі, нагадаю: математик Перельман розв’язав одну із найскладніших задач математики, але опублікував своє відкриття на сервері препринтів і ніде більше. Медаль Філдса йому, зрозуміло, присудили, хоча про жодну скопус-публікацію не йшлося. Але це з точки зору статистики і державної політики — пооднокий випадок. Раціональна державна політика працює із середнім рівнем.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *