Які фактори стримують якість вищої освіти?

Щойно прочитав допис пані Світлани Вовк, замислився. Час від часу повертаюсь в думках до своєї колишньої роботи «викладач в університеті». Які би я назвав системні фактори, що заважали належній якості моєї роботи-викладання?

(Під системними факторами маю на увазі явища, властиві щонайменше закладу освіти в цілому, а подеколи й більшій частині всієї сфери вищої освіти, тобто це не проблеми рівня окремого викладача чи однієї кафедри. Належна якість — суб’єктивне відчуття задовлення від роботи та її результату, коли робота приносить задоволення, а компетенції студентів зростають завдяки навчанню за моєї підтримки.)

  • Матеріально упосліджена сфера зайнятості. Рівень оплати праці сильно нижчий за кваліфікацію, необхідну для якісної роботи. Роботодавець не забезпечує частиною необхідної для роботи комп’ютерної техніки. Стан окремих місць загального користування залишає бажати кращого. Я колись замовив в аудиторію проєктор до свого власного ноутбука. Нічого не було видно, бо в проєкторі “сіла” лампа, яку бозна коли треба було замінити на нову. Благо, у групі було 6 чи 7 студентів, то дивились просто з екрана мого ноутбука. Інший приклад, з якого я довго реготав, — за допомоги спонсорів мій факультет обладнав одну з аудиторій за майже останнім словом техніки. Але коли я проводив в тій аудиторії заняття, то у тамтешніх маркерах для дошки не знайшлося чорнил… Тут я нещодавно написав про ресурси, необхідні викладачам для мінімізації плагіату в роботах студентів, та чи мають/матимуть викладачі ці ресурси? До речі, хвилина реклами: у цій фейсбук-групі читайте усю актуальну інформацію про просування академічного антиплагіату в Україні.
  • Систематична інфляція оцінювання унаслідок: слабкого чи часто нульового рівня підготовки частини студентів; прохань колег, представників адміністрації, батьків/родичів про необ’єктивне (в бік підвищення оцінки) оцінювання того чи іншого студента (особисто у мене саме це явище викликало чи не найбільшу огиду); нормоорієнтованої системи оцінювання (у документах університету зустрічався критерій “не більше 40% студентів мають незадовільну оцінку”; певний відсоток позитивних оцінок був критерієм акредитації освітньої програми); застосування розмитих або беззмістовних критеріїв позитивного оцінювання “зусиль” студентів (виконання реферату, участь у семінарському занятті); перескладання пропущених занять або незадовільної оцінки за курс за спрощеною процедурою та/або за спрощеними завданнями (рівень спрощення може сягати неочікуваних глибин…) тощо.
  • Виділю окремо сумнозвісний слабкий рівень підготовки (аж до повної відсутності необхідних для навчання на рівні вищої освіти комптентностей) і немотивованість значної частини студентів до якісного навчання. Це і фактор неякості викладацької роботи сам по собі, і причина інших проблем: неможливість відрахування студентів за неуспішність, а тому примусова “успішність” перескладання ними матеріалу з енної, не передбаченої положенням про оцінювання, спроби; деградація “академічного духу” університету; демотивація краще підготовлених студентів (“Чому я вчу й одержую ту ж “трійку”/”четвірку”, що й він/вона, який/яка нічого не робить/списує?”); залежність колективів кафедр від збереження наявного контингенту студентів.
  • Низька якість значної частини (тут я говорю тільки про економічну освіту) українських підручників з тих чи інших навчальних дисциплін. У текстах підручників зустрічаються: масштабний плагіат; беззмістовні тексти жанрів “потік свідомості” і “я так думаю” замість надання належно аргументованої інформації; тексти, написані нечитабельною мовою; сильно застаріла інформація; помилкова або повністю хибна інформація; численні повтори того самого матеріалу; поверхневий, формальний підхід до розробки завдань для студентів, що наводяться наприкінці тексту теми; суперечність різних тем у підручнику одна одній (популярний жанр — написання підручника колективом кафедри, коли кожен викладач одержує по одній темі для написання, а належне наукове редагування готових тем в їхній сукупності й взаємозв’язках не проводиться); погана верстка та поліграфічна підготовка тексту тощо. Окремо зазначу про надмірний обсяг окремих підручників, спричинений, серед іншого, прямою пропорційністю авторського гонорару (у давні двотисячні роки у моєму університеті він був відносно пристойним) до обсягу підготовленого тексту.
  • Відсутність (наполягаю, саме повна відсутність, див. наприклад тут) належного навчання студентів якісному академічному письму. Згодом ці студенти стають викладачами і продукують потоки наукоподібних публікацій у “наукових фахових виданнях”, що непридатні ані для читання, ані для роботи з ними студентів. Коло зачаровується, адже практично неможливо дуже непросто знайти якісно написані українські академічні тексти (передусім наукові статті) з економіки, які би правили за зразок стилю й письма та за джерело якісної інформації (пам’ятаєте, темою цього допису є якісна робота викладача) для студентів.
  • Величезна купа імітаційних практик. Я щороку розписувався про те, що я прослухав 8-чи-не-пам’ятаю-скільки-годинний тренінг про безпеку праці, якого (тренінгу) не було в природі. Скільки разів ви підписували у вашого колеги рецензію/відгук/(підставити іншу назву документа) на щось, причому ані цього “щось”, ані самої рецензії ваш рецензент не читав? (Традиція фейковості майже будь-якого рецензування взагалі в академічній сфері в Україні — окрема тема.) Я довго не міг зрозуміти, де мені “практично впровадити” мою суто теоретичну дисертацію з теорії інформаційної економіки. Аж поки не побачив, що моя колега “впровадила” свою дисертацію в організації, яка не могла мати жодного стосунку до теми її роботи. Наступного дня я успішно “впровадив” свою дисертацію у двох організаціях (одна з яких існувала суто на папері й більше ніде) за допомоги одного свого доброго друга. (За положенням про здобуття наукового ступеня, така теоретична дисертаційна робота, як в мене, мала мати не “практичне впровадження”, а висновок наукової установи про цінність теоретичних положень — ще один, інший фейковий жанр. Однак, на думку моєї спецради, теоретичною роботою може бути тільки докторська, але не кандидатська дисертація. Довелося її “впроваджувати”.) Імітація наукової діяльності за допомоги наукових публікацій “сміттєвої” якості — див. вище. Одного разу наш навчальний відділ розіслав усім викладачам університету (це більше тисячі осіб!) зразок форми-звіту про публікації, де прикладом публікації була реально існуюча стаття моєї реальної колеги (було вказано її прізвище), опублікована у “скопусі”. Щоправда, гуглення назви цього “британського” журналу одразу видавало інформацію, що то є хижацький, фейковий “журнал”, що очевидно не має до скопусу стосунку. Тобто публікація у фейковому журналі і звіт про це — зразкова офіційна політика закладу освіти?..  Дисертації низької та відсутньої наукової цінності/якості — ще одна імітація. Цей перелік імітацій нескінченний, як ви розумієте…

Один коментар для “Які фактори стримують якість вищої освіти?”

  1. В науку і освіту пішли гроші. Це все зіпсувало. Часто свою низьку самооцінку свинопаси піднімають здобутими за гроші науковими ступенями і купленими статтями у скопусі, які вони навіть не читали. Це все масово. Наука і освіта в Україні зруйновані.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *