Візьміть добре знайомі біблійні сюжети, додайте до них злих давньогрецьких богів й дрібку міфів інших народів, зробіть найхаризматичнішим героєм Сатану й добряче все це замішайте на уявленнях про суспільство XVII століття — й у вас вийде 300-сторінковий білий вірш «Утрачений рай» Джона Мілтона, поданий до столу українських читачів перекладачем Олександром Жомніром й добродіями з Видавництва Жупанського.
«Утрачений рай» — це сказання про дві подорожі. Першою є вигнання Сатани з раю за повстання проти Бога, його падіння у Пекло й Хаос, консолідація ним своїх прибічників (тут ми й зустрічаємо давньогрецьких богів лиха) у величезну армію, до якої приєднався кожен третій ангел з небес, й проникнення в рай, аби в подобі змія спокусити Єву покуштувати плід з дерева пізнання добра і зла. Друга подорож — це, отже, падіння Адама й Єви з раю на грішну землю. А по дорозі один з архангелів розповість Адамові про основні злети й падіння майбутнього людства, якому вони з Євою покладуть початок. Адже Адам був морально розчавленим через вигнання з раю, й його треба було надихнути, показавши йому, що завдяки милосердному богові на людство чекає й чимало добрих пригод.
Цікавий не так сам сюжет (він відтворює загалом сторінок 20-30 з Біблії), як розфарбовування, розгортання цього сюжету Мілтоном. У Біблії опис спокушання Єви змієм займає ледве 10 коротких речень. А в Мілтона діалог Сатани із Євою настільки смачний й соковитий, що я б і сам напевно спокусився забороненим яблучком! Так само й іншим ключовим біблійним епізодам (створення землі, рослин, тварин і людини, великий потоп, одержання Мойсеєм 10 заповідей, вбивство Авеля Каїном, життя, страта й воскресіння Ісуса, тощо) надані блиск і мовленнєва краса. Не дарма перекладач працював над текстом більше 30 років — з книги є чому добряче повправлятися в багатстві української мови.
Мені було дуже цікаво дивитися на те, що Адам вже знає про «майбутнє» людства, а чого ще не знає з точки зору автора 17 сторіччя. Ідеї з релігійних сказань пройшли крізь фільтр науки. Земля вже правильно обертається навколо Сонця. З іншого боку, емансипація ще не відбулась. Жінка проявила свою самостійність від чоловіка лише одного разу (і цього виявилось досить…), а в усьому іншому жінка — однозначно підлегла й залежна від свого чоловіка.
Окрема дяка — за красну суперобкладинку. Видавництво Жупанського, втім, заслуговує й на щіпку естетичної солі. Включити до книжки чимало ілюстрацій Ґюстава Доре — чудово. Та друкуйте ці ілюстрації окремим «зошитом» на крейдованому папері й на гарному принтері, тоді милуватися ними буде значно приємніше!
Більше нам насолод класикою у 2020!
