Відбулася фахова дискусія про якість вищої освіти

15 травня 2018 р. за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні та Аналітичної агенції «Освітні тренди», інформаційної підтримки порталу «Освітня політика», газети «Освіта України» й за ініціативи Євгена Ніколаєва у стінах Київської школи економіки відбулась фахова дискусія «Забезпечення якості вищої освіти України в контексті імплементації угоди про асоціацію з ЄС».

За матеріалами дискусії опублікована аналітична записка.

Дискусія зібрала близько 45 експертів, викладачів, представників адміністрації й студентів університетів з Києва, Львова, Житомира, Кривого Рогу, Харкова, Черкас, Запоріжжя, Рівного, Одеси, Німеччини, Канади, до її роботи долучилися представники Міністерства освіти і науки та Німецької служби академічних обмінів DAAD.

Після вступного слова співорганізаторів заходу розпочалась перша панель фахової дискусії, присвячена внутрішнім системам забезпечення якості вищої освіти. Її відкрив президент Міжнародного фонду досліджень освітньої політики Тарас Фініков. Він зазначив, що системи забезпечення якості в українських університетах частіше імітуються, ніж будуються. Так, 88% українських ВНЗ заявляють, що вони мають системи забезпечення якості і ще 10% ВНЗ кажуть, що мають окремі її елементи. Тоді як ретельне дослідження і перевірка даних свідчать, що насправді систему якості мають 12-15% ВНЗ (це ті заклади, які самостійно усвідомили необхідність розбудови систем якості ще до законодавчих змін) і ще 50-55% ВНЗ мають окремі її елементи (це ті, що почали приділяти увагу зазначеному питанню після прийняття нового законодавства, яке зобов’язує це робити). Основним предметом самооцінки університетами власних освітніх програм є їх порівняння із аналогічними програмами інших вітчизняних ВНЗ, що є вкрай нераціональним. Лише порівняння вітчизняних програм з іноземними й врахування думки роботодавців при їх розробці важливі й ефективні. Поширена форма підвищення кваліфікації викладачів — їх стажування в інших університетах, на підприємствах, в організаціях — є малоефективною з точки зору формування сучасних компетентностей викладачів. Також пан Фініков презентував нещодавно видану монографію «Локальні системи управління якістю: світовий досвід та українські практики побудови».

Тарас Фініков. Фото — Максим Короденко
Андрій Гожик. Фото — Максим Короденко.

Директор Науково-методичного центру організації навчального процесу КНУ ім. Т. Шевченка Андрій Гожик присвятив свою доповідь питанню реалізації ініційованого Вроцлавським університетом (Польща) проекту QUAERE, в якому беруть участь 8 українських ВНЗ. В рамках проекту проаналізовано наявний стан забезпечення якості в українських університетах. Однією з перешкод на шляху до впровадження ефективної системи забезпечення якості ВНЗ на основі європейських стандартів ESG-2015 є невідповідність принципів діяльності інституцій, які здійснюють зовнішній моніторинг якості вищої освіти, усталеній європейській і світовій практиці. Ці інституції повинні не контролювати, а допомагати вирішувати проблеми, які виникають у ВНЗ при формуванні і здійсненні політики підвищення якості освітньої діяльності. У ВНЗ відсутня мотивація до запровадження систем забезпечення якості, оскільки ВНЗ, які намагаються запровадити власні системи забезпечення якості освітньої діяльності, не отримують жодних переваг перед тими, що нічого не роблять. Щодо досвіду КНУ, то він зараз унормовує питання забезпечення якості шляхом включення відповідного розділу до власного статуту. Кращими союзниками у цьому питанні є органи студентського самоврядування і студенти, тому що середньому викладацькому складу система забезпечення якості не потрібна, оскільки вона змушує їх змінювати звичні форми роботи.

Оксана Білоус. Фото — Максим Короденко.

Керівник відділу моніторингу якості вищої освіти Національного авіаційного університету Оксана Білоус зазначила, що НАУ один з перших запровадив міжнародну Систему забезпечення якості з 2008 р. Ця система була дуже бюрократизована, однак дала університету змогу одержати сертифікацію Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Університет зрозумів, що йому потрібна дієва система, реалізувати яку, реалізувати місію і візію можна тільки через принципи і цінності академічної доброчесності, відкритості, прозорості, студентоцентризму, відповідальності, інноваційного підходу. Водночас, в НАУ забезпечення академічної доброчесності ще не доведене до належного рівня. Не всі колеги сприймають як належне академічну свободу, підтримують її. Університет є центром в суспільстві, змінює його на локальному і не тільки рівні.

Віце-президент Київської школи економіки Інна Совсун поділилася досвідом створення успішної магістерської програми з публічної політики і врядування. Формування цієї програми почалося із дослідження потреб ринку у компетентностях випускників за відповідною спеціальністю і того, чому відповідні українські програми часто не надають цих компетентностей. Далі Школа вивчала іноземний досвід подібних програм і сформувала міжнародну Наглядову раду програми, до якої увійшли професори і декани з провідних університетів США, Європи, Грузії. Наглядова рада надає коментарі щодо змісту програми, аби її покращити, вона є ефективним способом включення у міжнародний контекст. Програма активно взаємодіє зі стейкголдерами-представниками роботодавців, це слід робити більшості програм. Водночас, існують програми (наприклад, з філософії), де важко чітко зрозуміти, хто є стейкхолдером, роботодавцем випускника. Необхідно активно спілкуватися зі студентами, одержувати фідбек про те, що в навчанні подобається, а що ні; ця інформація має призводити до вдосконалення програми.

Інна Совсун. Фото — Максим Короденко.

Жодна система освіти не може бути кращою за якість, фаховість тих викладачів, які в ній працюють. Ми переймаємо з європейського дискурсу забезпечення якості форму, а не зміст. Допоки в університетах викладачі не готові сказати, що у їх колеги сплагіачена дисертація, то жодна система забезпечення якості не вирішить проблему якості. Первинно треба навчитися говорити правду. Ми говоримо про різне, але не про базові речі у забезпеченні якості. Ми готуємо документи, але ніколи не говоримо, що наша програма є поганою. Але це та правда, яка може покращити програму. Якість — питання культури, фаховості, правди, але не заповнених документів.

Юрій Федорченко. Фото — Юлія Скок.

Під час дискусії у першій панелі прозвучали цікаві думки. Зокрема, у відповідь на питання Юрія Федорченка про кадрову політику Тарас Фініков зазначив, що «за останні чотири роки [після прийняття нової редакції закону «Про вищу освіту» — ред.] нічого радикально не змінилось у процедурах формування кадрового складу ВНЗ. Єдина проблема, яка бентежить ВНЗ, — як зберегти наявний кадровий склад». Андрій Гожик додав, що не сталося нічого, що б заохочувало викладацький склад поліпшувати свій рівень, щонайменше у державних університетах. Пан Фініков вважає рейтинги викладачів корисними, але тільки за наявності ресурсів для заохочення кращих і, в ідеалі, покарання гірших. Якщо ж рейтингування не має реальних наслідків, воно стає беззмістовним.

Микола Скиба. Фото — Максим Короденко.

Експерт з питань освіти Українського інституту майбутнього Микола Скиба підкреслив, що в освіті бракує розуміння поняття «потреби» учасників освітнього процесу, потреби і запити не задовольняються. Університет як корпорація знань тоді може дати якісну освіту, коли він орієнтований на відсттеження, аналіз цивілізаційних викликів та прототипування вірішень, що дозволяють підготуватися до них сенсовно, інтелектуально, технологічно, соціально. Цивізаційний виклик — це сукупність обставин і процесів, що мають безпрецедентний характер та потенціал суттєвих змін для соціуму, економіки, безпеки, способу життя і мислення, тому потребують нестандартного підходу до ухвалення рішень.

Юрій Салига, представник Інституту біології тварин НААН, порушив тему підготовки аспірантів. Він зазначив, що Міжнародна спілка біохімії та молекулярної біології підготувала у вигляді невеличкої брошури Рекомендації з підготовки докторів філософії. У значній частині ці рекомендації стосуються всіх наук. Переклад цих Рекомендацій доступний за посиланням: https://www.inenbiol.com/images/stories/news/2017/PhD/Standart-PhD.pdf.

Юрій Каганов. Фото — Максим Короденко.

Проректор Запорізького національного університету Юрій Каганов зазначив про необхідність формувати цінності і культуру якості вищої освіти, інакше ми будемо тонути в стосах непогано оформлених паперів.

Інна Совсун розповіла про досвід одержання Київською школою економіки акредитації CEEMAN IQA. Школа одержала цю акредитацію не з першої спроби. Кілька років CEEMAN відмовляв в акредитації, натомість давав рекомендації із покращення процесів усередині Школи, що було дуже корисно. Інформація, яка надається міжнародній акредитаційній агенції, суттєво відрізняється від звичного для нас комплекту документів. Отримання такої акредитації, такого зовнішнього визнання — це складно і довго, але не профановано в своїй суті.

Фото — Максим Короденко.

Модератором другої панелі, присвяченої зовнішньому забезпеченню якості вищої освіти, виступив Володимир Сацик.

Володимир Сацик. Фото — Максим Короденко.
Олена Панич. Фото — Юлія Скок.

Панель розпочала доповідь аналітика НАЗЯВО Олени Панич, яка презентувала власне бачення нового підходу до організації акредитації програм вищої освіти. З пропонованим підходом можна ознайомитися у статті доповідачки, нещодавно опублікованій на порталі «Освітня політика» (див. http://education-ua.org/ua/articles/1179-akreditatsiya-program-vishchoji-osviti-novij-pidkhid).

Аналітики Української асоціації студентів Олена Нікуліна і Микита Євстіфеєв презентували підтримане Фондом Конрада Аденауера дослідження участі органів студентського самоврядування (ОСС) у забезпеченні якості освіти в їх закладах.

Микита Євстіфеєв, Олена Нікуліна. Фото — Максим Короденко.

Дослідження проводилося шляхом онлайн-анкетування ОСС, у ньому взяли участь представники 58 (тобто близько чверті) ВНЗ України. Найцікавіші цифри з цього опитування такі:

  • 31% опитаних зазначили, що думка студентів достатньою мірою враховується при розробці освітніх програм, а 38% — що зі студентами радяться при перегляді цих програм; інші опитані вважають, що зі студентами з цього питання консультуються недостатньо;
  • консультації з представниками галузі, роботодавцями при формуванні змісту програм здійснюються у третині випадків;
  • половина опитаних вважає, що навчальний процес у їх закладах повністю відповідає принципу студентоорієнтованості, майже половина — що частково, двоє опитаних вказали, що не відповідає. Цей результат цікавий в контексті масового нерозуміння освітнім середовищем змісту і складових справжньої студентоорієнтованості навчання;
  • розподіл відповідей на питання «Чи Ви, як представники ОСС, відчуваєте себе рівноцінними партнерами (суб’єктами) в освітньому процесі?» практично збігається з попереднім питанням;
  • лише 56% опитаних зазначили про наявність в їх ВНЗ програм студентської мобільності;
  • 60% студентів в цілому не усвідомлюють, як працює Європейська кредитно-трансферна система.
Чи можуть студенти вільно обирати дисципліни?
Фото — Юлія Скок.

На завершення заходу своїм баченням ролі НАЗЯВО із присутніми поділився керівник директорату вищої освіти МОН Олег Шаров. Він зазначив, що ідея НАЗЯВО виникла ще до Революції гідності, як спосіб захистити ВНЗ від Табачника і Суліми. НАЗЯВО — «орган адвокації вишів від міністерства, посередник, який не дозволяє міністерству ображати виші». Сьогодні ця функція неактуальна, натомість головна задача НАЗЯВО — формувати політику забезпечення якості. Цей орган задуманий як вища експертна інстанція. Він має давати оцінку, розставляти маркери, вказувати, куди йди. Але НАЗЯВО не має встановлювати загальні правила гри. У Законі правильно записано, що НАЗЯВО розробляє правила гри, затвержує їх МОН. Сьогодні проходить погодження Положення про обрання членів НАЗЯВО. Найбільш принципове в ньому те, що члени НАЗЯВО будуть не обиратися, а підбиратися в результаті конкурсного відбору за їх професійними можливостями. Керівник НАЗЯВО має мати високу суспільну довіру, його заступники мають бути принаймні не заплямованими, чого не було у попередньому складі цього органу.

Висновки та рекомендації

За підсумками фахової дискусії Оксана Білоус зазначила, що «ми чесно та неупереджено маємо оцінювати вміння, компетентності, які формуємо у студентів і найперше відмовитися від самообману, на кшталт комплексних контрольних робіт (ККР) чи ректорського контролю».

Проведений захід був відкритий для студентів, у його роботі взяли участь представники Української асоціації студентів та органів студентського самоврядування кількох університетів. Наявне розуміння, що роль студентів у забезпеченні якості навчання неминуче зростатиме, зараз важливо максимально їх залучати і до офіційних структур управління навчальними закладами, і до експертних дискусій, на яких студенти підвищують свій фаховий рівень, поглиблюють розуміння своєї ролі у забезпеченні якості навчання, надають старшим колегам інформацію «з перших рук» про проблеми в організації навчального процесу.

Україні важливо відмовитися від поточної профанованої системи акредитації навчальних програм ВНЗ, де спосіб спілкування закладів з експертами посилює конфлікти інтересів, а акредитації, що надаються масово («акредитувати тисячу програм за два місяці»), є «акредитаційними фабриками», вони об’єктивно не здатні віддзеркалити реальних процесів усередині університетів, тим більше вплинути на їх покращення.

Матеріал опубліковано на порталі “Освітня політика“.

Більше фото і матеріали фахової дискусії див. за цим посиланням.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *