Недоброчесні пригоди двох монографій

На початку листопада у ФБ-групі “Академічна доброчесність і плагіат” з’явилась інформація, що у 2021 р. КНЕУ перевидав монографію, першу версію якої було опубліковано у 2018 р. В оновленій монографії не змінилось нічого, за виключенням переліку авторів. Мені дуже прикро, коли у моїй альма-матер виникають такі недоброчесні випадки, тому я вирішив вивчити питання уважніше. З’ясувалось, що насправді йдеться одразу про дві монографії, і проблем з ними чимало.

1. Монографії Шрьодінгера-2018

Ця історія бере свій початок щонайменше з 2018 р. Саме тоді вчена рада КНЕУ своїм рішенням від 22.11.2018 р. рекомендувала до друку дві монографії.

Ці дві монографії побачили світ:

  1. Bludova T.V., Tokar V.V. Mathematical support for economic security of the state : monograph. —Київ : КНЕУ, 2018. — 151, [1] с. — ISBN 978–966–926–269–1.
  2. Bludova T.V. Mathematical tools for studying indicators’ thresholds of the state economic security : monograph. — Київ : КНЕУ, 2018. — 181, [3] с. — ISBN 978–966–926–928–4.

Ну як побачили світ? Не те щоб. Схоже, що в паперовому вигляді ці книжки офіційно не видавалися, оскільки згадок про них немає в електронному каталозі ані Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, ані Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого — це ті бібліотеки, куди надсилається примірник кожної офіційно виданої в Україні монографії. Якщо ж просто загуглити назви цих монографій, то пошуковик не знаходить ані самих монографій, ані цитувань цих праць у дослідженнях інших авторів.

Виходить, незважаючи на задекларований рішенням вченої ради КНЕУ намір профінансувати друк монографій, вони так і не вийшли в світ? Знову ні. Електронний каталог бібліотеки КНЕУ свідчить, що видання існують, щоправда, в електронному вигляді:

Одну з цих монографій можна завантажити за умови авторизації у каталозі бібліотеки КНЕУ, іншу — ні. Отже, маємо монографії Шрьодінгера: вони ніби існують, а ніби й ні…

Питання перше: чому КНЕУ декларує намір профінансувати друк наукового доробку своїх вчених, але не робить цього?

Питання друге: нащо видавати монографію, фактично не видаючи її і не надаючи до неї доступу? В який спосіб інші вчені зможуть дізнатися про це дослідження і використати його у своїй роботі? Монографії, до того ж, англомовні, значить, була мета вийти на міжнародне коло читачів?

2. Реінкарнація-2021

Як виявилось, у 2021 р. обидві згадані монографії було (знову? вперше? вдруге?) видано в світ накладом 100 паперових примірників кожна. Система Прозорро зафіксувала для історії Ваших онуків, що відповідний тендер відбувся. Бібліотека КНЕУ одержала паперові та електронні примірники цих видань:

Скріншот з електронного каталогу КНЕУ від 15.11.2021 р.

Порівняння доступних текстів монографії “Mathematical support…” у версіях за 2018 та 2021 рр. свідчить, що тексти цих досліджень повністю ідентичні за змістом. Що стосується монографії “Mathematical tools…”, то я не знайшов її тексту за 2018 рік, але маю підозру, що і в цьому випадку тексти дослідження за різні роки ідентичні одне одному. Зокрема тому що кількість сторінок цієї монографії лишилась тією ж, що була.

Головна проблема і випадок академічної недоброчесності тут в тому, що змінився перелік авторів цих монографій. Та насправді при виданні монографій у 2021 р. допущено одразу декілька порушень.

По-перше, назви монографій лишилися ті самі, що були у 2018 р., а перелік авторів зазнав змін. Тепер авторів не один (як в одній з монографій-2018) і не двоє (як у другій монографії-2018), а одразу шестеро. Причому один з авторів однієї з монографій-2018 кудись зник, і це не випадок того, що цей співавтор сховався за псевдонімом: усі шестеро “нових” авторів зазначені за своїми справжніми прізвищами.

По-друге, у “нових” монографіях вказано, що їх видано в рамках гранту за програмою Еразмус+. Але звітувати, що ти використав кошти гранту на дослідження, яке фактично було завершене до моменту одержання цього гранту, — то, дуже м’яко кажучи, неподобство.

По-третє, зверніть увагу на вихідні дані “нових” монографій.

Вказано, що монографії друкуються згідно з вищенаведеним рішенням вченої ради КНЕУ за 2018 р. Але ж у 2018 р. вчена рада не рекомендувала до друку ці монографії з шістьма співавторами — і щонайменше ця інформація доступна публічно на офіційному сайті КНЕУ.

Крім того, у вихідних даних “нових” монографій вказано тих самих рецензенток, що рецензували монографії у 2018 р. Я сконтактував із однією з цих рецензенток, вона мене запевнила, що у 2021 році оновлену версію монографій не рецензувала. Отже, наведена інформація про рецензування не зовсім правдива.

Також у вихідних даних “нових” монографій відсутня вказівка на те, що видання є повторними, чим порушено вимоги стандарту ДСТУ 4861:2007 (див. п. 5.6 тут).

Питання третє. Чи перевіряє хтось у КНЕУ вихідні дані наукових видань перед схваленням їх до друку?

По-четверте, мені особливо прикро, що один із “нових” співавторів обіймає посаду проректора КНЕУ.

Питання четверте. Цей кейс, оскільки у ньому задіяно проректора  — це спосіб демонстрації академічній спільноті КНЕУ “правильного алгоритму” підготовки монографій за кошти міжнародного гранту?

3. Що робити?

У цьому кейсі мене менше обходить доля самих монографій та їхніх “нових авторів”, а більше — адекватний спосіб реагування КНЕУ на ситуацію з метою мінімізації негативних наслідків для університету як інституції. Тому, порадившися із кількома колегами, в середині листопада я надіслав лист ректору КНЕУ, де запропонував декілька доцільних, на мою думку, кроків із реагування на ситуацію. Ось цей лист:

KNEU-my-letter

Головне, що в подібних кейсах важливо у стратегічному вимірі — це вдосконалення внутрішніх політик університету. Загальна рамка політики академічної доброчесності університетом прийнята — добре. Ця рамка не завадила фальшувати авторство наукового видання — значить, слід вивчати приклади належних політик визначення авторства наукових видань, адаптувати їх до власної специфіки, затверджувати, виконувати. Вихідні дані публікації мають кілька проблем — то слід оновити алгоритм розгляду та затвердження монографій до друку, неухильно його дотримуватися. Кейс виник у рамках реалізації проєкту за міжнародним грантом — значить, напевно має місце неправильна мотивація учасників команди реалізації гранту чи недостатня підтримка з боку адміністрації університету, треба розбирати ситуацію та впорядковувати робочі процеси як на рівні самої команди, так і на рівні взаємодії між проєктною командою та службами університету.

4. Як реагує університет?

Сьогодні 2 грудня, і я одержав лист за підписом ректора КНЕУ, в якому повідомляється про вжиті заходи. Якщо коротко, то інформацію розглянуто комісією з етики, цей кейс визнано випадком академічної недоброчесності, усім “новим” співавторам монографій оголошено догану, вони мають відшкодувати університету витрати на друк “нових” монографій. Підписано наказ про вилучення з обігу і знищення “нових” монографій. Прийняте рішення розмістити інформацію про цей кейс на офіційному сайті КНЕУ, а також працювати над вдосконаленням окремих політик університету.

KNEU-reply_compressed

Як на мене, це приклад достатньо виваженої і стратегічно конструктивної реакції адміністрації КНЕУ.

Моніторитиму далі в цьому кейсі:

  • висвітлення інформації про цей випадок на офіційному сайті КНЕУ (станом на 02.12.2021 такої інформації не бачу, якщо Ви її бачите – поділіться посиланням тут у коментарі). Дійсно цікаво, чи готовий український університет висвітливати реакцію на проблему публічно;
  • оновлення внутрішніх політик КНЕУ;
  • вилучення електронних версій “нових” монографій з електронного каталогу КНЕУ, як цього вимагає наказ КНЕУ. Станом на 02.12.2021 р. електронний текст цих монографій все ще доступний:
Скріншот електронного каталогу бібліотеки КНЕУ станом на 02.12.2021 р.

Якщо матиму нову інформацію — апдейти будуть тут.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *