Рецензія на новий посібник з академдоброчесності

До ранкової кави одержав примірник новенького посібника з академічної доброчесності, який мав задоволення рецензувати. Користуючись нагодою, публікую свою рецензію.

Омельчук С. Бути чесним у навчанні й науці: експрес-курс з академічної доброчесності для здобувачів вищої освіти : навч. посіб. / Сергій Омельчук. — Херсон : ОЛДІ-ПЛЮС, 2021. — 80 с.

Підготовлений автором посібник — новий важливий камінець у бруківці просування в українському академічному середовищі норм, правил і цінностей академічної доброчесності. Його цільова аудиторія — студенти і викладачі бакалаврських освітніх програм.

Якщо схарактеризувати ключові позитиви представленого тексту — то я би назвав його лаконічність і орієнтованість на велике коло етичних питань, обговорювати які конче необхідно у студентських аудиторіях. Малий обсяг посібника полегшить роботу з ним, адже ми всі хронічно перевантажені інформаційним полем, тому нам все складніше сприймати великі тексти. Меншу частину тексту посібника становить виклад певних теоретичних положень, а більшу — різноманітні завдання, під час виконання яких студенти звертатимуться до інших джерел інформації, матимуть багато нагод провести цікаві обговорення та попрацювати у міні-групах. Адже академічна доброчесність — це передусім питання етики, а етика — таке явище, де мало абсолютно «білого» та ідеально «чорного», натомість багато відтінків різних кольорів, які погано придаються для формулювання «остаточної істини». Про ці «кольори» академічного життя необхідно, цікаво, важливо говорити — і пропонований посібник активно спонукає до такого діалогу.

Мені дуже сподобалось, що автор окремо виділив тезу про те, що тиск на викладача з метою необ’єктивного оцінювання студента — це важливий прояв академічної недоброчесності.

Важливо і те, що в посібнику наведено чимало «живих», актуальних прикладів дотримання правил академічної доброчесності або їх порушення, згадано багатьох осіб, причетних до просування цінностей академічної доброчесності в Україні.

Тому я вважаю посібник доречною, актуальною працею, якою з користю для себе послуговуватимуться викладачі й студенти багатьох закладів вищої освіти України. А отже — підтримую необхідність публікації і поширення цього видання.

Подискутувати хочу не так із окремими тезами автора, як щодо того, що цей посібник віддзеркалює обрані в Україні підходи до просування академічної доброчесності, які, на мою думку, іноді мають власні обмеження. Зокрема, (на відміну від багатьох інших країн, де такі питання регулюються виключно рішеннями академічних спільнот) Україна обрала шлях нормативного закріплення в тексті Закону України «Про освіту» основних визначень, норм і правил академічної доброчесності. Посібник старанно переповідає ці норми і дефініції — і тому з тексту посібника «випали» інші підходи, визначення понять «академічний плагіат» чи «академічна доброчесність», що надані іноземними та українськими дослідниками чи наведені в етичних кодексах закладів вищої освіти. Наведення в посібнику альтернативних визначень і підходів, демонстрація того, що видами порушень академічної доброчесності та формами академічної відповідальності можуть бути й інші дії, ніж визначені Законом України, — надали би матеріалу посібника більшої глибини, унаочнили, що просування академічної доброчесності — це постійне удосконалення: щойно ти зробив перший крок — бачиш ідеї для кроку другого, третього тощо.

Другий тренд — у тому, що ми часто вважаємо основним порушенням академічної доброчесності саме академічний плагіат. В умовах масового списування студентами рефератів, курсових та дипломів з інтернету й шаленої конкуренції між викладачами та можновладцями за перші «місця» у щорічній українській відзнаці «Академічна негідність року», напевно, плагіат дійсно є першочерговою чи принаймні наймасштабнішою «хворобою» академічної спільноти. Однак «класика» зарубіжного аналізу проявів академічної недоброчесності — так зване «ПФФ»: плагіат + фальсифікації + фабрикації. А «сучасність» такого аналізу — «contract cheating», себто написання студентських робіт сторонніми комерційними компаніями на замовлення. Український же дискурс сьогодні — що ми не дуже добре розуміємо, що таке фальсифікації й чим вони відрізняються від фабрикацій, не знаємо, як виявити і що робити з першим і другим. Тоді як тексти на замовлення — настільки буденне і невмируще явище, що говорити про нього, тим паче намагатися зменшити його масштаби — заняття, нібито позбавлене будь-якого практичного сенсу. В цих умовах авторам українських курсів з академічної доброчесності справді бракує джерел, на які можна спиратися, якщо виникає бажання поміркувати над іншими проявами недоброчесності, ніж академічний плагіат.

Третім трендом є своєрідна академічна «дідівщина». На папері документи українських ЗВО покладають відповідальність за дотримання академічної доброчесності і на студентів, і на викладачів. Насправді ж у тих ЗВО, які серйозно ставляться до просування відповідної політики, Ви часто знайдете значно більше випадків вжиття санкцій за академічний плагіат щодо студентів, ніж за такі ж вчинки викладачів. Порушити питання «чому так?» і «що з цим робити?», на мою думку, цілком доречно зокрема в четвертій темі рецензованого посібника.

Дозволю собі висловити й кілька пропозицій, врахування яких не повинне призвести до суттєвого збільшення обсягу підготовленого лаконічного посібника.

  • Я би не наводив у посібнику завдань, спрямованих на розкриття студентами змісту поняття «академічний саботаж». Усталеної літератури з цього питання немає, викладачам і студентам не буде на що спиратися при виконанні цього завдання.
  • У шостій темі наведено десять видів академічного плагіату. Звертаю увагу, що наразі доступна оновлена версія цього переліку «Спектр плагіату 2.0», яку люб’язно переклала українською викладачка НаУКМА пані Світлана Чуканова (див. http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/18291). Рекомендую відпо­відно оновити пропонований у посібнику перелік.
  • Восьму тему доречно доповнити рекомендацією про обережне ставлення до інтернет-ресурсів, які пропонують безкоштовну перевірку текстів на унікальність. Адже подібні сервіси, що користуються популярністю в Україні, не гарантують, що не будуть використовувати внесені до них тексти у будь-яких (зокрема недоброчесних) власних цілях. Тому, напевно, не варто перевіряти на таких ресурсах тексти, що містять потенційну наукову новизну. Натомість для перевірки студентських робіт ЗВО мають забезпечити викладачам цивілізований доступ до тих сервісів, які гарантують непоширення і дотримання авторських прав на об’єкти, що є предметом перевірки.
  • Рукопис посібника вѝграє від уважного опрацювання літературним редактором.

Я переконаний, що ці здебільшого технічні моменти буде враховано автором при підготовці посібника до друку, тому, повторюся, радий цій нагоді підтримати своєю рецензією роботу з поширення цінностей академічної доброчесності в закладах вищої освіти України.

З повагою до автора і втіхою через новий внесок автора посібника у просування в Україні культури академічної доброчесності — Євген Ніколаєв

2 коментаря для “Рецензія на новий посібник з академдоброчесності”

  1. Сподобалась фраза “В умовах … шаленої конкуренції між викладачами та можновладцями за перші «місця» у щорічній українській відзнаці «Академічна негідність року»”!

  2. Сам посібник цікавий і корисний, але в рекомендованій літературі, на жаль, є недоречність – серед навчально-пізнавальних видань згадується посібник Кудінова І.О. “Основи наукового цитування”. У Кудінова місцями трапляються сліди механічного перекладу з російської. При побіжному пошуку знайшла посібник білоруської авторки Кулинкович Т.О. “Основы научного цитирования”, виданого в Мінську в 2010 році. Там матеріал значною мірою збігається з розділом 2 “Оформлення посилань і цитат” в Кудінова. На жаль, прямий лінк на підручник Кулинкович чомусь не працює, тому наводжу кеш. https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:QMO-t2gfbNUJ:https://www.almau.edu.kz/download/2471/osnovy&cd=7&hl=uk&ct=clnk&gl=ua&client=firefox-b-d
    Мабуть, автор рецензованого Вами посібника не здогадується, що в Кудінова плагіат, але все ж таки, коли у виданні про академічну доброчесність рекомендується праця, в якій порушується доброчесність, це сприймається як прикрість.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.